Консультації для батьків
Консультації для батьків «Виховуємо помічників»
Як привчати дитину до самообслуговування
З раннього віку необхідно привчати дитину до самообслуговування, до прибирання своїх іграшок, до допомоги своїм рідним у домашній роботі. Діти легко і з великим задоволенням наслідують працю батьків, виконують доручення дорослих. Спочатку їм просто цікаво. А поступово, якщо в сім'ї систематично заохочують до праці, хвалять за невеликі досягнення, у них виникає бажання допомогти дорослим, складаються трудові навички і звички, проявляється працелюбність.
Молодший вік - сприятливий період, під час якого формуються цінні якості, необхідні людині. На основі правильного трудового виховання, отриманого в молодшому віці, у дітей розвиватиметься бажання працювати і в старшому віці. Своєчасне трудове виховання необхідне і для підготовки дитини до школи, і в школі,де зміст навчання і життя пов'язані з працею.
Для дитини характерне прагнення до активної діяльності. Дорослим важливо давати правильний напрямок цієї активності і самостійності, організовуючи ігри дітей, різні заняття, посильний труд, а також спостереження праці дорослих.
Діти, як правило, з охотою виконують будь-яку роботу, пов'язану з домашнім господарством. Самообслуговування їх заохочує не завжди. Дитина обов'язково повинна закінчити почату роботу і виконати її охайно. Потрібно підтримувати ініціативу, яку проявляє дитина до праці. Потрібно виховувати інтерес до результатів праці, тобто знаходити радість і задоволення від закінченої справи.
Дитина, у якої життєвий досвід дуже малий, потрібно вчити працювати. Показ, розповідання, заохочення, нагорода, заохочення до спільної праці - види роботи, за допомогою яких можна навчити і привчити дитину до праці, потрібно враховувати її емоційність, бажання гратися.
Враховуючи, що гра і праця дитини тісно пов'язана, потрібно використовувати гру для заохочення дитини до праці, виховання бажання працювати.
Слід відзначити, що ремонтувати іграшки потрібно разом з дітьми, заохочувати до ремонту і виховувати вміння ремонтувати,працювати разом. Це виховує у дитини бережливість.
Виходячи з дому з дитиною, потрібно привчити її складати свої ігри та іграшки перед цим. Необхідно проявити вимогливість до своїх дітей і вчасно вміти проконтролювати їхню роботу.
Всі види праці, які під силу дитині, цінні для його різнобічного, фізичного і психічного розвитку, для формування особистості.
Ознайомлення з працею дорослих, зі світом професій дає дітям конкретні знання, сприяє вихованню поваги до праці, викликає інтерес.
Але не слід забувати, що нікому не вдалося виростити працелюбну людину шляхом лише бесід про важливість праці і спостережень за працею інших. Тільки працюючи дитина оволодіває навичками і вміннями, отримує відчуття задоволення від зробленого своїми руками. Праця не потребує агітації, Ії потрібна реалізація. І початком на цьому шляху є залучення сина або доньки до обслуговування себе своїми силами.
З самообслуговування починається трудове виховання дитини. Звичайно, умивання, одягання, самостійне вживання їжі лише умовно можна розглядати у змісті трудового виховання. Проте, будучи базою, основою самообслуговування потребує до себе великої уваги.
Багато батьків впевнені, що коли вже дитина має деякі навички та вміння із самообслуговування, то удосконалювати їх не обов'язково. Так залишаються не зовсім використані можливості самообслуговування, у дітей складаються нейтральні відношення до обов'язків, пов'язаних з самообслуговуванням.
У сім'ях, де на належному рівні приділяють увагу розвитку навичок і вмінь з самообслуговування, діти вмілі, спритні. Вони легко, без допомоги дорослих наводять порядок у ігровому куточку, витирають вологою ганчіркою пил, допомагають накривати стіл до обіду, застеляють свої ліжка. Інших сім'ях батькам доводиться бачити безпорадність своїх дітей.
Працю із самообслуговування вважають нераціональною, монотонною. Але ця праця - необхідність. І коли дитина не хоче, з тих чи інших причин, працювати, вихід один - зацікавте її естетикою результату роботи : прибрав постіль - вона не пилиться, в кімнаті порядок; склав іграшки - в ігровому куточку порядок, багато місця для інших ігор в кімнаті; вимив руки після їжі - чистий рушничок, одяг, іграшка, книжка. Через осмислення, значимість результату повинно проходити осмислення самого процесу праці.
Важливо приділяти більше уваги якості виконаної роботи - чи чисто, охайно, чи правильно. Не слід фіксувати на перших етапах увагу на швидкості. Швидкість прийде потім, коли вміння автоматизується. Пояснення батьків краще сприймаються, коли супроводжуються наглядним показом. Чим менша дитина, тим легше її навчити обслуговувати себе за допомогою гри - цікавої, зрозумілої.
Неправильно, якщо проблема самообслуговування в сім'ї вирішується так : дорослі сказали - і крапка. Слід стимулювати бажання обслуговувати себе ( тільки маленькі нічого не вміють самі, а ти вже дорослий. Спробуй сам попрати носову хустинку, і ти побачиш, що у тебе вийде так само гарно, як і в мене); важливо розкрити і моральний аспект проблеми самообслуговування (Виконуючи роботу сам, ти звільниш від зайвої праці близьку людину. Тим самим ти турбуєшся про неї, їй допомагаєш); звернути увагу на осмислення роботи (кожна людина обслуговує себе сама, і тим більше поваги до неї). І якщо дорослі донесуть до свідомості дитини ці три важливі моменти, можна розраховувати, що уже в дошкільному віці дитина навчиться обслуговувати себе.
Але турботливі мами часто кожного дня прибирають іграшки дитини, витирають взуття, одягають і роздягають дитину, годують,прибирають. Якраз з цього і починається утриманство дитини.
Деякі батьки вважають, що не слід вчити дитину, як правильно виконувати дії. Ні, батьки повинні виступати інспекторами, вимогливими і добрими. Коли ж починати залучати дитину до самообслуговування і які норми фізичного навантаження дитини в процесі самообслуговування? Завдання і вміння вміщені в програмі виховання. Але не слід регламентувати трудову діяльність дітей вдома. Слід дозволити дитині вимити підлогу у своїй кімнаті, коли у дитини є бажання.
Умови і обставини життя кожної сім'ї диктують свої нормативи і вимоги до навичок самообслуговування. На основі вивчених вікових та індивідуальних особливостей своєї дитини, з урахуванням можливостей дорослих. Складу сім'ї, традицій, що склалися, можна виробити свої нормативи.
Автоматизм навичок самообслуговування виникає у дітей тим швидше, чим ретельніше і головне - більш творчо ми їх формуємо.
Слід привчити дитину до правила : «Побачив непорядок - прибери, а не чекай виконання іншим членом сім'ї».
Слід дати дитині зрозуміти. Що вона вміє виконувати дії і обов'язки по господарству, тому що засвоєння навичок домашньої праці проходить краще, коли дитина впевнена в собі, і в неї нема комплексу неповноцінності за невміння. Будинок повинен бути місцем, де зігрівають серця.
Консультація для батьків на тему:
«Роль батьків у вихованні дитини»
Не всі сім’ї повного мірою реалізують усі можливості впливу на дитину. Причини можуть бути різні: одні сім’ї не хочуть виховувати дитину, інші - не вміють цього робити, є й такі, що розуміють, для чого це потрібно робити, однак не роблять. В усіх випадках сім’ї потрібна кваліфікована допомога дошкільного закладу.
Нині необхідність дошкільного виховання не викликає жодних сумнівів. Упродовж останніх років до
дошкільних закладів висунуто високі вимоги.
Багато років поспіль наша держава всіляко підкреслювала соціальну функцію дошкільного виховання - звільнення жінки-матері для участі в суспільному виробництві.
При оцінюванні роботи дошкільного закладу як важливий показник фігурують відомості про захворювання дітей, кількість пропущених ними днів (отже, вимушеної непрацездатності матері).
Зростання впливу освіти, що спостерігається в багатьох країнах світу, зокрема й у нашій країні, змінило ставлення до дитячих садків. На перше місце виходять педагогічні функції дошкільного закладу: як виховують, чого навчають, наскільки успішно готують до школи.
Щоб ефективно виконувати педагогічні функції, дошкільний заклад має переглянути зміст і поліпшити якість освітньої роботи з дітьми, посилити вплив на кожну дитину. Це зумовлює потребу дошкільного закладу вбачати в сім’ї союзника, однодумця щодо виховання дитини.
Слід зауважити, що педагоги дошкільних закладів не завжди усвідомлюють можливість і
необхідність співробітництва з сім’єю. Молоді спеціалісти нерідко вважають, що їх навчили, як розуміти дитину, як її вчити, виховувати і недооцінюють ролі батьків, що не важливо, коли батьки виховують не зовсім правильно і бачать дитину набагато менше часу, ніж вихователь у садочку.
Часто так і батьки думають, що знають свою дитину краще, ніж інші, розуміють її, а отже, і
виховують самі, а в дитячому садку дитина ціла і неушкоджена, під наглядом дорослого, і цього досить.
Таким чином, є дві сили, дуже близькі дитині дошкільного віку - батьки й педагоги, які намагаються виховувати автономно, незалежно одна від одної, що не сприяє ефективному вихованню.
У вихованні маленької дитини є чимало заходів, метою яких є формування позитивних звичок, навичок поведінки, раціональних способів діяльності.Усе це можливо, якщо дорослі
домовлятимуться про єдність вимог, спільність методів впливу та способів навчання в дитячому садку й родинному колі.
Слід також ураховувати, для вирішення яких завдань виховання може бути сильнішим дитячий садок чи сім’я, і відповідно, який тягар має взяти на себе інша сторона. Наприклад, в емоційному, статевому вихованні, у залученні дитини до спорту можливості сім’ї значно більші, ніж можливості дитячого садка. Однак дитячий садок кваліфіковано здійснює навчання, забезпечує розвиток творчих здібностей тощо.
Отже, в основу взаємодії сучасного дошкільного закладу та сім’ї має бути покладено співробітництво.Повноцінним може бути тільки те виховання, яке починається від колиски.
Дошкільне виховання, що починається з родинного, а далі доповнюється суспільним є
вирішальним у прилученні дитини до скарбниці духовної культури народу, її соціалізації.
Саме в родинному вихованні в дошкільні роки у дитини закладаються основи моралі, правильної поведінки, активності, ініціативності, творчого ставлення до дійсності чи навпаки - пасивності,
байдужості, нігілізму, індиферентності
.Родинне виховання і виховання в дошкільній установі реально існували як дві самостійні ланки, хоч у програмах дитячого садка і в методичній літературі наголошувалось на необхідності взаємозв’язку дитячого садка і сім’ї. Насправді це були дві системи, які зрідка взаємодіяли.
У сім’ї зміст, методи, фор,ли виховання дітей залежать від загальної культури батьків. Найпростіше сімейне виховання має довільний характер, здійснюється без чіткої системи, фрагментарно і доволі стихійно.За таких умов загальний розвиток і ступінь вихованості дітей дуже різний. В одних сім’ях малята ростуть добрими, привітними, довірливими, активними, виявляють інтерес до гри,
книжок, мистецтва, в інших - батьки не дуже дбають про загальний розвиток дитини, але велику увагу приділяють її дисциплінованості, слухняності. Є сім’ї, де вихованню дитини не надають значення взагалі.
Дитячий дошкільний заклад - обов’язкова ланка загальної системи освіти. Процес виховання і навчання у ньому здійснюється відповідно до програми, укладеної фахівцями (фізіологами, психологами, лікарями, педагогами, методистами) й ухваленої Міністерством освіти і науки України.Програма набуває чинності державного документа.
За твердженнями спеціалістів, у дошкільних закладах достатньо розвинені й виховані діти ті, в родинах яких з особливою увагою ставляться до виховання. Найбільше труднощів викликають у вихователя діти, батьки яких не приділяють належної уваги їх вихованню.
Отже, навіть обов’язкова програма з чітко організованим процесом виховання не позбавляє дошкільного закладу залежності від родини: якщо батьки дбають про дитину, то й дитячий садок сприяє її збагаченню, розвитку; якщо сім’я не займається вихованням чи створює для дитини важкі умови, то дитячий садок не завжди в змозі допомогти.
Упродовж тривалого часу склалось так, що дитячий садок, підпорядковуючись лише адміністративним органам, був незалежним від сім’ї. Від неї майже не залежало, в який садок потрапить дитина, які вимоги висуватимуться до неї, який розпорядок закладу, кваліфікація
вихователів тощо.
Нині ситуація змінюється, відкриваються дитячі садки, які більше зважають на потреби сім’ї і щодо встановлення розпорядку, і щодо змісту роботи. Сім’я має можливість вибирати дитячий садок і
вихователя, розраховуючи на співпрацю у вихованні дитини.
Психологи і педагоги наголошують:
-
Особливістю сімейного виховання є його виразний емоційний характер, що ґрунтується на родинних почуттях, виявляється у глибокій любові до дітей, та взаємних почуттях дітей і батьків.
У вихованні дітей раннього і дошкільного віку вирішальне значення мають родинні емоційні зв’язки, насамперед матері і дитини, оскільки коло людей, з якими спілкується дитина, доволі обмежене, навіть якщо дитина відвідує дошкільний заклад.
-
Основною умовою розвитку особистості є включення дитини в стосунки і спілкування з людьми.
У концепції дошкільного виховання в Україні подано такі тези про взаємодію сім’ї і дошкільної установи:
-
-
сім’я і дитячий садок у хронологічному порядку пов’язані принципами наступності. Вони повинні забезпечувати безпосередність навчання і виховання дітей .У дослідженнях деяких педагогів
-
стверджується, що у практиці суспільного і сімейного виховання переважає принцип не наступності,
а паралелізму, тобто сім’я вирішує свої завдання, а дошкільний заклад - свої. За таких умов освітня підготовка дітей не матиме відчутних результатів;
-
-
сім’я - це найприродніша школа соціалізації дитини в суспільстві. Через сім’ю дитина набуває різного досвіду. Концепція спрямовує на те, щоб мета і зміст суспільного виховання не відрізнялись від мети і змісту родинного виховання;
-
-
-
адаптаційний період «дитина - сім’я - дитячий садок» розширити на більш тривалий час;
-
-
-
головна мета дошкільного виховання - всебічне виховання дитини, що охоплює розвиток естетичних, розумових, моральних, мовних здібностей малюка.
-
Практика свідчить, що українське дошкілля загалом, здійснює ті завдання, від яких залежить підготовка дітей до навчання у школі.
Таким чином, формулюємо висновок, що на сучасному етапі розвитку суспільства дошкільний
заклад і сім’я мають працювати в умовах співробітництва, і дитячий садок повинен бути ініціатором таких змін, оскільки цього вимагає час. Тож перед дошкільною установою сьогодні поставлено
низку завдань:
-
зміна соціальної орієнтації на основного замовника дитячого садка, якому дошкільний заклад має бути підзвітний;
-
усвідомлення вихователями дошкільних закладів того, що дітей їм довіряє сім’я, отже, потрібно зберегти здоров’я дитини і забезпечити належні умови для її розвитку;
-
приймаючи дитину до групи, вихователь має докладно ознайомитися зі змістом, характером і напрямами виховання в сім’ї, щоб забезпечити адекватні умови для тісного контакту педагога з вихованцем, педагога з батьками.
-
У сім’ї формується характер дитини, її особистісні риси, зокрема закладаються основи національної свідомості, відбувається становлення особистості загалом. В.Сухомлинський
зауважував, що «...сім’я - це повноводна річка, водами якої живиться держава». У сім’ї шліфуються найтонші риси людини-громадянина, людини-трудівника, людини - культурної особистості.
Консультація для батьків
«Один вдома»
За допомогою конкретних життєвих прикладів та знайомих казок розкрити дітям деякі основні положення Конвенції про права дитини. Вчити дітей аналізувати ситуації казкових героїв, що до прав дитини на життя, турботу батьків та держави, захист від експлуатації та безпеки життя.
Звернути увагу батьків на те, що не слід довіряти догляд за малою дитиною не знайомим людям, краще за все відвести дитину до бабусі, дідуся або в дитячий садок.
Коли дитина сама вдома вона повинна запам’ятати таке правило, що коли стукає не знайома людина, то не можна їй відкривати двері потрібно одразу повідомити батьків або родичів але в жодному разі не можна відкривати дверей. Слід прочитати дитині казку про «Котика і півника», та показати на прикладі півника, що буває коли відкриваєш не знайомцям двері.
Закріпити також правило безпеки, що не можна розмовляти з не знайоми людьми, та не можна
нікуди йти з чужими людьми, також розповісти дітям, що не можна брати цукерки, їжу, та іграшки від чужих людей. Гратися потрібно біля свого будинку і не відходити від нього далеко.
Коли дитина лишається вдома сама потрібно приділити велику увагу дрібним речам які є вдома (ґудзикам, намисту тощо). Дати дітям поняття для чого використовуються всі ці речі. Також батькам необхідно заховати всі ріжучі та колючі предмети, що дитина не могла поранитись. Дати дітям
поняття про ліки які знаходяться в аптечці. Також розповісти дітям про електричні прилади, та пояснити, що коли дорослих не має вдома не можна чіпати електоприлади, та не можна сувати пальці або інші предмети до розетки.
Нагадати батькам, що на дворі вже зима і ми повинні готувати дитину до безпечних зимових розваг. Ознайомити дітей з правилами безпечної поведінки під час зимових розваг (не ходити під дахом будинку, не збивати бурульки, дотримуватися правил катання на льодових доріжках, ковзанах, санчатах, лижах).
Запропонувати батькам провести дослід зі снігом (розтопити сніг). І переконати дітей, що він брудний та холодний, і може викликати різні хвороби. Розповісти про те, що сніг не можна куштувати.
Також обов’язково ознайомити дітей з безпечними та не безпечними вулицями та дорогами.
Познайомити з дорожніми знаками, світлофором. Пояснити дітям, що по проїзній частині ходити не можна, можна ходити тільки по тротуару також те, що дорогу треба переходити тільки разом з доросли і тримати його за руку, і ні в якому випадку не можна бігати по проїзній частині.
Як навчити дитину складати іграшки
на місце?
У кожному будинку, де є діти, виникає ось така проблема: іграшок багато, дитина грається, а після гри дорослим диводить збирати іграшки за своїм малюком. Досить часто батьки привчають дітей складати іграшки на місце досить суворо. Малюка змушують складати машинки й паровозики. а у відповідь отримують протест. Як же навчити дитину прибирати за собою?
Насамперед подбайте про те, щоб дитині було зручно збирати. Іграшки слід зберігати або в контейнерах, або на полицях. Малюк повинен мати можливість скласти іграшки в певне місце. У дитячій кімнаті не повинно бути забагато іграшок, інакше малюкові буде складно їх збирати.
Навчіть дитину правильно прибирати іграшки. Домовтеся, де зберігатимуться машинки, конструктор і т.ін. Малюкові знадобиться певний час, щоб запам'ятати й освоїтися, тому спочатку прибирайте разом.
Не прибирайте замість дитини. Діти дуже швидко звикають до того. що "мама все прибере". Дитина повинна чітко знати, що прибирання іграшок - її обов'язок.
Якщо малюк категорично відмовляється прибирати, перетворіть прибирання на гру. Можете змагатися, хто швидше наповнить свою коробку, або ж призначте символічний приз за те, що дитина встигне зібрати всі іграшки за певний проміжок часу.
Головне - не забувайте хвалити малюка, навіть якщо, на вашу думку, прибирання виконано недостатньо якісно.
ЖАДІБНІСТЬ: ПРИРОДНА ВАДА ЧИ ВІКОВА ОСОБЛИВІСТЬ?
Жадібність не є вродженою рисою характеру. Вона виникає внаслідок неправильної поведінки дорослих, які оточують дитину. Найчастіше перші прояви «жадібності»
спостерігають батьки дітей віком саме 2- 4-х років. Це обумовлено певними особливостями дитячої психіки.
А саме егоцентризмом, який до 6-7-річного віку є віковою нормою. Для дворічного малюка віддати незнайомому хлопчику в пісочниці улюблену машинку — це все одно, що віддати частину себе, як-от руку чи ногу.
І наполегливі заклики мами дати іграшку іншій дитині малюкові незрозумілі: у нього може виникнути думка, що мама любить сторонню дитину більше, ніж його. Унаслідок
такого трактування ситуації дитина ображається, хвилюється, злиться, вдається до істерики. І хоч розуміє, що поводиться погано, та вже не може зупинитися.
Роль дорослого в запобіганні та розв'язанні конфліктної ситуації між дітьми Допоки
дитина не навчилася самостійно й конструктивними методами розв'язувати ситуації, які виникають у неї під час спілкування з іншими дітьми, їй у цьому має допомагати близький дорослий. Ви маєте зробити все можливе, аби уникнути конфліктної ситуації між дітьми.
Тож, якщо інша дитина хоче взяти у вашого малюка іграшку, а той пручається, дійте так:
-
заговоріть зі сторонньою дитиною, спробуйте переключити її увагу на щось нейтральне, скажімо: «Ой, яка в тебе гарненька шапочка»;
-
запропонуйте дітям обмінятися іграшками або дайте сторонній дитині іншу, не таку
«дорогу серцю» вашого малюка іграшку (радимо брати із собою на прогулянки кілька однакових чи подібних іграшок);
-
залучіть дітей до спільної діяльності, наприклад запропонуйте їм побудувати вежу з камінчиків, яку ви щойно почали зводити.
Нехай вони подають вам камінчики, а ви заохочуйте їх: «Разом у нас вийде велика й гарна вежа...».
Коли незручна ситуація подолана й ваш малюк не влаштував істерику, а навіть
погодився дати іншій дитині потримати іграшку, обов'язково відзначте його правильну поведінку, скажіть, що вам було приємно бачити, як він ділиться з іншими (просить
дозволу взяти чужу іграшку).
Не забувайте хвалити малюка за виявлену ним доброту і щедрість. Удома читайте казки, оповідання, історії про те, як погано скупитися і як добре ділитися.
Обігравайте з дитиною різні життєві ситуації, як-от: день народження плюшевого
ведмедика (приходять гості з подарунками, ведмедик їх зустрічає, пригощає, розважає); лялька не хоче ділитися з іншими своєю іграшкою тощо.
У процесі гри підказуйте дитині адекватні способи розв'язання конфліктних ситуацій.
Утім, якщо конфлікт уже відбувся:
-
не кричіть на малюка і не карайте його — у збудженому стані він усе одно не сприйме пояснення, тому спочатку дітей слід розвести і заспокоїти;
-
спокійно скажіть, що вже час іти додому (у магазин тощо), після чого візьміть малюка на руки разом із його «скарбами», не поспішаючи, залиште «поле бою»;
ЯК ВИЛІКУВАТИ ВЕРЕДУ
Чому виникають дитячі капризи і як їх позбутися?
Дитина вередує, якщо батьки не вміють говорити з малюком його мовою-мовою гри. Дитина вередує, якщо батьки впливають на дитину такими засобами виховання, які не відповідають віку дитини.
Якщо стиль спілкування дорослого і дитини відрізняється не послідовністю, то капризів не уникнути.
Як тільки дитина починає вередувати, залишайтеся поруч, дайте їй зрозуміти, що Ви її розумієте. Обійміть малюка, запевніть у своїй любові і намагайтеся відволікати від капризу, що так розбурхав його. Однак ні чим не винагороджуйте дитину.
Якщо Вам не вдалося зробити це, дайте дитині спокій, не звертайте на неї уваги. Дайте відвести душу, але не беріть у цьому участь.
Не намагайтеся в цей час, що-небудь доводити своїй дитині-це даремно. Сварка не має змісту, биття ще більше її розбурхають.
Будьте з дитиною наполегливі. Якщо Ви сказали »ні», залишайтеся і далі з такою ж думкою.
Не здавайтеся, навіть якщо напад у дитини відбувається в громадському місці. Найчастіше допомагає тільки одне-взяти її за руку й повести.
Коли малюк заспокоїться, поговоріть із ним ласкаво.
Розкажіть йому, як Вас засмутило, що він так себе поводив. Висловіть упевненість, що на далі він буде поводитися краще. Запевніть дитину, що Ви однаково її любите і переконані, що вона ніколи більше не буде поводитися погано, навіть якщо щось буде не так, як їй хочеться.
Подібна розмова з малюком необхідна щоб у нього не виникло почуття провини, як це не рідко трапляється після бурхливих сплесків гніву.
ЯК ВИХОВУВАТИ УВАЖНІСТЬ
Увага – спрямованість і зосередженість особистості, що передбачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної, рухової активності індивіда.
На основі уваги розвивається уважність і спостережливість дитини. Психологічні дослідження свідчать, що в дошкільному віці за допомогою слова можна привернути увагу дитини до будь яких предметів діяльності, навчати зусиллям волі зосереджувати увагу на виконанні конкретних завдань. Результати мислитель них операцій не зникають безслідно. Вони фіксуються, зберігаються, відтворюються в корі головного мозку залежно від життєвих ситуацій, потреб.
Уважність – властивість особистості, притаманна їй від природи, що вдосконалюється протягом життя залежно від обставин, потреб та досвіду. Уважний в одній галузі життя може бути зовсім неуважний в іншій. Тому поділ людей за такими критеріями треба вважати умовним. Уважність – найважливіша якість, яка допомагає відокремити другорядне від головного і зосередити розумові процеси на об’єкті. В головний мозок щосекунди потрапляють тисячі сигналів із зовнішнього середовища, якби ми не фільтрували інформацію, наш мозок був би перевантажений.
Як підвищити уважність? Вважається, що все починається з загальної звички проявляти увагу до всього, що відбувається в житті. Увагу можна і треба виховувати. Організована вихователем навчальна д – сть дітей, що ґрунтується на різних формах їх розумової активності, формує особливу рису особистості – уважність. Уважність виявляється у вмінні довгий час зосереджуватися на об’єкті д- сті, керувати своєю увагою. Уважність розвивається і під час виконання трудових доручень,підготовки всього необхідного до занять, підбору іграшок до ігрового змісту, до прогулянок.
Ігри на розвиток уважності. «Пошук предметів у кімнаті», «Лабіринти», «Втрачені фрагменти», «Клумби з квітами», «Вказати відмінності», «Який предмет зайвий», «Новорічні елементи» «Герої казок» тощо. Ігри метою яких є уточнення знань про вивчені букви (розпізнавати і називати їх), розпізнавати склади різної конструкції. Удосконалювати навички поскладового читання, знаходити подібні літери, зіставляти літери у словах. З’єднувати дві букви в склад. співвідносити прочитанні слова з відповідним зображенням.
Не варто плутати увагу і уважність. Першим наділені всі без винятку, а от друге – це придбана якість.
ЯК ВИХОВУВАТИ У ДИТИНИ СПІВЧУТТЯ
Дитина не народжується доброю чи злою, моральні якості їй належить придбати. У віці від 3 до 7 років у дитини інтенсивно починають формуватися перші поняття і уявлення про те, «що таке добре і що таке погано». Співчувати- значить розуміти почуття і думки іншої людини, переживати те, що переживає вона. Здатність до співчуття є однією з властивостей людини як суспільної істоти. При вихованні у дитини гуманних почуттів необхідно, насамперед, розвивати здатність до співпереживання і до переживання взагалі. Йдеться про розвиток загальної емоційності дитини. Емоційна людина більш активно сприймає навколишнє, проявляє зацікавленість, у неъ з'являється бажання піклуватися про інших, дбайливо ставиться до природи. Емоційна сприйнятливість багато в чому і визначає вміння співчувати. В одних і тих же умовах діти поводяться по-різному. На жаль, ми, дорослі не завжди розуміємо, що співчуття у маленьких дітей починається з малого, з простих на перший погляд питань дітей: Тобі боляче? Чому ти сумний? Щоб виховати у дітей співчуття, бажання вчинити хороший вчинок, викликати у них сором, каяття, коли вчинив погано. Важливо знайти такі прийоми, які б ставили дитину на місце іншого, постраждалого, змушували її переживати те, що переживає інший. Велике значення тут має художня література, мистецтво. Позитивні персонажі і герої художніх творів викликають у дітей симпатію, почуття радості, бажання наслідувати їх. Часто герої оповідань і казок переживають від того, що заподіяли іншим шкоду, мучаться до тих пір, поки не виправлять свою провину. Негативні герої, як правило, висміюються, в казках вони позбавляються того, до чого наполегливо прагнули: жадібні - багатства, ледачі - нагороди. І поступово діти починають розуміти, що таке совість, сором, в чому виражається зло. Виховання у дітей доброти починається з виховання у них почуття любові до батьків, співчуття до старих людей. А це можна пояснити їм тільки на конкретних прикладах, у чому мають проявлятися їх турбота і добре ставлення до дорослих. Добрі почуття, що виникають у дітей, необхідно підтримувати, розвивати, надаючи дитині можливість діяти.
ЯК ВИХОВАТИ ДИТИНУ ВВІЧЛИВОЮ
Багатьом батькам хочеться, щоб їх дитина була ввічливою. Щоб, опинившись у гостях, вона вела себе спокійно, не перебивала дорослих, а йдучи додому без маминої підказки говорила: «До побачення», - і махала ручкою.
Пояснюючи маляті правила ввічливості, робіть це не у вигляді нотацій, а тоді, коли є привід, наприклад, коли дитина зробила щось «не так». Говоріть на зрозумілій їй мові і обов'язково аргументуйте всі свої «не можна». Дітям легше дотримуватися заборони, коли вони не абсолютні, тому кожну заборону краще супроводжувати яким-небудь дозволом («Не можна залізати з ногами на диван у гостях, але можна ввечері вдома з мамою, щоб почитати або подивитися мультики»).
За правильну поведінку малюка найкраще заохочувати ласкою і увагою. А якщо малюк щось робить не так, найбільш ефективним покаранням для нього буде ігнорування, а не лайку і шльопанці по попі. Адже часто погану поведінку у дітей - це всього лише спосіб привернути батьківську увагу, а якщо увагу не з'являється, дитина розуміє, що його метод не ефективний і перестає себе погано вести.
Не варто забувати і про те, що «правильним» і «хорошим» поведінкою крихітка вважає те, як ведуть себе мама і тато. Причому не тільки в гостях, але і в повсякденному житті! Малюк сприймає будь-який батьківське слово або справу як зразок!
Саме тому потрібно особливу увагу приділяти тому, як батьки спілкуються між собою, з іншими людьми і з самою дитиною. По відношенню до малюка потрібно дотримуватися тих же правил ввічливості, що і до дорослим людям.
Пояснювати крихітці норми етикету та ввічливості є сенс тільки в тому випадку, якщо ви самі їх дотримуєтеся. Якщо ввічливо і з повагою спілкуватися з дитиною та один з одним, крихта не просто запам'ятає ці правила, але і зрозуміє їх зміст.
Задумайтеся над своїм власним поведінкою в домашніх умовах, коли поруч немає сторонніх. Ввічливо чи ви самі себе ведете? Дотримуєтеся ви самі ті «не можна», до яких намагаєтеся привчити свою дитину?
РОБОТА З КАЗКОЮ
Поради для батьків
Як правильно читати казку
Дуже часто дорослі не замислюються над тим, чи правильно вони читають дітям казки, чи приносять вони їм користь.
Правила читання казок дітям:
Усі казки батьки повинні читати в спокійних умовах. Дитина має зручно розташуватися поряд у комфортній атмосфері.
Читати казку необхідно вдумливо, пояснюючи дитині незнайомі слова, обговорюючи основні моменти.
Важливо вислуховувати думки самої дитини про почуті події з казковими героями.
Не можна говорити дитині, що її судження неправильне, або засуджувати її позицію.
Не бажано читати декілька казок відразу, тому що мораль кожної казки повинна бути осмислена дитиною.
Казкова безпека
Як навчити дитину правил безпеки за допомогою казок?
Перші казки, які слухають малята, чомусь дуже схожі зі страшилками. Але це страшилки не для дітей, а для їх батьків. Саме батьки повинні стежити за дітьми, адже саме вони повністю відповідають за їхнє благополуччя, доки діти безпорадні. Отже, батькам необхідно пояснювати, що буде, якщо:
дитину покласти на край ліжка;
залишити без догляду;
дитина візьме заборонений предмет;
дитину залишити на вікні без догляду.
Казки застерігають батьків і попереджають про їхні наслідки. Якщо розглянути будь-яку казку, то можна знайти в ній багато корисних рекомендацій-нагадувань про техніку безпеки. Це нагадування більше стосуються дорослих.
Міні-практикум для батьків «У якій казці»
Батькам необхідно самим дібрати назви казок відповідно до визначених рекомендацій та відмітити, як багато цікавої інформації міститься в них. Наприклад, про те, що небезпечно залишати дитину без нагляду, йдеться в казках «Колобок», «Гуси-лебеді», «Котик та Півник» та інших.
У яких казках розповідається про те, що може трапитися з героєм, якщо він потрапить у незнайоме місце? Які поради та застереження пропонуються в них?
Дорослі мають поглянути на казкових героїв та чарівні пригоди з цієї точки зору та звернути увагу на те, як часто в казках повторюється один і той самий мотив. Чому? Можливо тому, що багаторазові повторення добре запам'ятовуються? Можливо, розповідаючи казки та проживаючи разом із дитиною різні ситуації, дорослі теж дізнаються про щось нове про себе?
Консультація для батьків на тему: "Емоційний інтелект: як допомогти дитині керувати своїми емоціями".
Мета: пояснити батькам, як навчити дитину розуміти та правильно виражати свої емоції, а також вирішувати конфлікти через розуміння власних і чужих почуттів
Програма консультації:
1. Вступ: що таке емоційний інтелект?
- Пояснення: емоційний інтелект – це здатність розпізнавати та розуміти власні емоції, а також емоції інших людей, і вміти їх контролювати та адекватно виражати. Важливо починати розвивати ці навички у дітей з раннього віку.
- Мета: дати батькам розуміння того, що емоційний інтелект – це не лише вміння керувати емоціями, але й здатність встановлювати здорові соціальні відносини та вирішувати конфлікти мирним шляхом.
2. Розуміння та визнання емоцій дитини.
- Порада: перший крок у розвитку емоційного інтелекту – навчити дитину розпізнавати свої емоції та правильно їх називати. Допоможіть дитині висловлювати свої почуття словами, такими як: "Я злюся", "Мені сумно", "Я радий". Це допомагає дитині не накопичувати негативні емоції.
- Приклад: коли дитина засмучена або роздратована, можна запитати: "Що ти зараз відчуваєш? Ти сердитий?" Після цього допоможіть дитині знайти конструктивний спосіб висловити свої емоції.
3. Поради щодо керування емоціями під час конфліктних ситуацій.
- Обговорення: у конфліктних ситуаціях діти часто виявляють агресію або образу, тому важливо навчити їх контролювати емоції. Батьки можуть допомогти дитині зрозуміти причини своєї агресії та знайти ненасильницький спосіб вирішення конфліктів.
- Поради:
- Заспокійлива пауза: навчіть дитину робити паузу, коли вона відчуває, що гнівається. Наприклад, можна сказати: "Зупинись, зроби кілька глибоких вдихів і заспокойся, а потім розкажи, що сталося".
- Альтернативи агресії: пропонуйте дитині альтернативи для виплеску емоцій: малювання, рухливі ігри або просто розмова про те, що її турбує.
- Обговорення ситуацій: після конфліктної ситуації обговоріть, що можна було б зробити інакше, щоб не допустити агресії або сварки. Наприклад: "Як ми можемо поговорити про це, щоб не сваритися?".
4. Роль батьків у розвитку емоційного інтелекту.
- Приклад: діти вчаться емоційного контролю, спостерігаючи за поведінкою дорослих. Батьки повинні бути прикладом для дитини у тому, як вирішувати конфлікти спокійно і без агресії.
- Порада: якщо виникає конфліктна ситуація між батьками або з іншими людьми, постарайтеся показати дитині, як можна вирішити проблему шляхом спокійного діалогу та взаєморозуміння.
5. Практичні поради для батьків.
- Гра "Що я відчуваю?": використовуйте прості гри для того, щоб дитина навчилася розпізнавати свої емоції. Наприклад, показуйте дитині картинки з різними емоціями (радість, смуток, страх) і запитуйте, що вони означають.
- Обговорення емоцій на прикладі казок: читання казок і обговорення емоцій героїв допомагає дитині краще розуміти почуття інших. Після прочитання запитайте: "Чому герой злий або сумний?" або "Як він міг вчинити, щоб усі були раді?".
- Щоденні розмови про емоції: щодня обговорюйте з дитиною її емоції. Після дня в дитячому садку запитуйте: "Як ти почувався сьогодні?", "Що тебе порадувало або засмутило?".
6. Підтримка емоційної стійкості дитини.
- Порада: для розвитку емоційної стійкості важливо навчити дитину справлятися зі складними емоціями. Наприклад, коли дитина відчуває страх або сором, допоможіть їй зрозуміти, що ці емоції – нормальна частина життя, і є способи, як з ними впоратися.
- Приклад: коли дитина боїться чогось, можна сказати: "Це нормально боятися, але давай спробуємо зробити це разом", показуючи приклад підтримки і співпраці.
7. Обговорення складних ситуацій та конфліктів.
- Приклад ситуації: якщо дитина проявляє агресію під час гри з іншими дітьми (наприклад, штовхає або ображає інших), обговоріть це пізніше.
Запитайте: "Що ти відчував у той момент? Як ти міг висловити це інакше?". Навчіть дитину мирним способам висловлювання своїх емоцій.
- Вправа "Як би я вчинив?": обговорюйте з дитиною ситуації з життя або казок і запитуйте, як би вона вчинила на місці героя, якщо б вона відчула злість чи образу.
Висновки:
Розвиток емоційного інтелекту у дітей є важливим етапом у їхньому становленні як особистостей. Навчаючи дитину розпізнавати та правильно висловлювати свої емоції, батьки можуть допомогти їй будувати здорові стосунки з однолітками та дорослими, вирішувати конфлікти без агресії і краще розуміти свої почуття. Це сприятиме формуванню емоційної стійкості і розвитку навичок саморегуляції у складних ситуаціях.
Поради батькам щодо патріотичного виховання дошкільників
1.Говоріть з дітьми про Батьківщину. Дехто з батьків вважає, що говорити з дітьми про Батьківщину зайве, або ще зарано. Однак цінність сімейних бесід і розмов саме в тому, що відбуваються вони у безпосередній і довірливій атмосфері. І тоді розумне і влучне слово батька або матері, дідуся чи бабусі про Батьківщину глибоко входить у свідомість та серце малюків. Способи вирішення виховних завдань у родині дуже різноманітні, це: батьківський авторитет, домашній побут, духовний і моральний клімат родини, праця, навчання, звичаї і традиції; суспільна думка, преса, радіо, телебачення, література, заняття спортом, свята і розваги тощо.
2.Відзначайте загальнонаціональне свято – День Незалежності України. Доцільно започаткувати сімейну традицію щорічного святкування Дня Незалежності України: побувати на святкових заходах у дитячому садку та за можливості брати в них участь; переглянути запис військового параду чи святкового концерту. Це сприятиме формуванню патріотичних почуттів у підростаючого покоління.
3.Говоріть про патріотичні справи батьків, розмірковуйте над минулим своєї Батьківщини. Розповіді й бесіди-спогади про патріотичні справи батьків та минуле країни є водночас і уроками мужності для дітей, і передачею естафети від покоління до покоління. У такі хвилини діти почуваються єдиним цілим, невіддільним від героїчного минулого своїх предків.
4.Подорожуйте з дітьми Батьківщиною. Подорожуючи дорогами нашої Батьківщини, батьки і діти безпосередньо знайомляться з рідним краєм, культурою, його минулим і сьогоденням, відвідують меморіальні комплекси, які пробуджують у дитячих серцях скорботу по полеглих, любов і повагу до людей, що вибороли для них свободу і незалежність. Такі подорожі будуть відігравати неоціненну роль у патріотичному вихованні дошкільників.
5.Залучайте дітей до творів української літератури і мистецтва. Після прочитання патріотичної літератури, розгляду ілюстрацій, репродукцій, фільмів, прослуховування музики і пісень, перегляду танців і вистав патріотичної тематики діти ніколи не залишаться байдужими, а обов’язково переймуться долею героїчних людей.
6.Будьте готові відповісти на запитання, навести приклади й докази, щоб переконати дітей в істинності або хибності їхніх суджень. Дошкільний вік – це вік «чомусиків», у яких десятки найнесподіваніших і найрізноманітніших запитань. І відразу у них свої міркування і висновки: правильні, неточні або помилкові. Тому батьки мають завжди бути готовими відповісти, навести приклади й докази, щоб переконати дітей в істинності чи хибності їхніх міркувань. Важливо, щоб у родині усвідомлювали позитивний і негативний впливи літератури, мистецтва, засобів інформації на патріотичне виховання дітей.
7.Залучайте дітей до сімейних традицій, звичаїв, обрядів, свят. Це – важливі засоби зміцнення родинних зв’язків та національно-патріотичної свідомості різних поколінь. Родинні традиції є своєрідним засобом захищеності кожного члена родини, позитивного сприймання світу, створення неповторних дитячих спогадів, власного самоствердження у суспільстві.
8.Виховуйте шанобливе ставлення до національних символів і святинь народу. Саме в родинному середовищі дитина вперше дізнається про народні символи: батьківську хату, вишитий рушник, сорочку, материнську пісню, вербу і калину, хрещатий барвінок, писанку і лелеку, хліб на столі… Всі вони – наші давні обереги. Родина плекає любов і повагу до них. Якщо за сімейним обіднім столом дитині показувати приклад бережного ставлення до хліба, то, безумовно, дитина в дитячому садку, а потім у школі й у дорослому житті з повагою ставитиметься як до самого хліба, так і до людей, які його виростили, і до землі, на якій він ріс, до свого краю, народу. Батьки також мають формувати у своїх дітей шанобливе ставлення до державних символів: Гімну, Прапора, Герба України.
9.Будьте взірцем для наслідування, відповідальними й обережними у своїх діях. Щоб виховати патріотичні почуття у дітей, потрібно самим ними володіти. Виховання прикладом передбачає створення взірця для наслідування. Діти копіюють усе підряд: і позитивне, і негативне. Чесність, правдивість, працьо-витість, щедрість, скромність, совісність, розсудливість – усе це позитивні взірці для наслідування. Якщо батьки чесно працюють на виробництві чи в іншій сфері діяльності, є порядними людьми, позбавлені шкідливих звичок, то вони мають високу репутацію. Тому вони мають моральне право вимагати від своїх дітей підтримувати свою честь, гідність, репутацію своєї сім’ї у навчанні, у повсякденній поведінці. Завдання батьків – показувати позитивний приклад, з якого дитина могла б переймати найкращі риси, що забезпечить неперервність традицій від покоління до покоління.
10.Розширюйте коло спілкування дитини з дорослими й однолітками, представниками інших національностей. Розширюйте коло спілкування, обмінюйтеся досвідом із представниками інших сімей і родин, пізнавайте їхню духовну спадщину та поширюйте свою. Дитина має на практиці реального спілкування знаходити спільне та відмінне між собою та іншими людьми. Спілкування дітей і дорослих із представниками інших національностей, національних традицій, релігійних переконань, політичних поглядів, укладів життя та культури розвиватиме вміння поводитися природно, тактовно та гідно.
11.Використовуйте різні форми взаємодії з дітьми. Для національно-патріотичного виховання дітей у родині використовуйте різні форми взаємодії: власні бесіди-спогади; подорожі рідною країною; створюйте сімейні літописи; залучайте дітей до трудових справ; використовуйте твори літератури і мистецтва; беріть участь у масових заходах з нагоди національних і державних свят; долучайтеся до співпраці з дошкільним закладом тощо. Якщо у родині виховують дітей різного віку, то обирайте форми і методи національно-патріотичного виховання, враховуючи вікові, статеві, психологічні та інші особливості кожної дитини.
КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ
Як уберегти дітей від небезпек в інтернеті: практичні поради
Діти проводять онлайн значну частину дня: грають, навчаються, спілкуються з друзями. Інтернет давно став для них звичним середовищем, у якому цілодобовий батьківський нагляд практично неможливий. Проте дорослі можуть дати дітям знання, як розпізнати небезпеку й уникати ризиків.
Усю важливу інформацію з відео ми оформили у зручному текстовому вигляді. Нижче наводимо основні тези та практичні поради.
Які є поширені загрози для дітей у мережі
У цифровому просторі діти стикаються з багатьма видами небезпек, які можуть завдати фінансової або психологічної шкоди:
-
Травматичний контент і небезпечні челенджі. У соціальних мережах діти натрапляють на сцени насильства, самогубства, порнографію, заклики до жорстокості, самопошкоджень.
-
Небезпечні онлайн-знайомства. Зловмисники використовують онлайн-грумінг: входять у довіру до дитини, підтримують її, а потім просять особисті фото чи відео. Секстинг (обмін інтимними фото чи повідомленнями), який діти сприймають як «гру між закоханимии», може призвести до шантажу або погроз (сексторшену).
-
Кібербулінг. Цькування в шкільних чатах, створення фейкових акаунтів, поширення особистої інформації.
-
Кібершахрайство, фішинг і крадіжка даних маскуються під знайомі ігри та популярні додатки. Діти можуть випадково оформити платні підписки або передати зловмисникам доступ до банківських карток батьків.
-
Особливо небезпечним є вербування через інтернет. Російські спецслужби активно використовують соцмережі (Telegram-канали, TikTok тощо), щоби втягнути підлітків у протиправну діяльність проти України.
Як батьки можуть захистити дітей
Безпечний інтернет-простір створюється разом із дитиною. Батьківський контроль не повинен здаватися їй тиском чи забороною без причини. Необхідно пояснити дітям, чому це важливо, щоб вони розуміли сенс таких рішень. Підкресліть: ви не контролюєте, а підтримуєте.
-
Розмовляйте про небезпеки. Розкажіть дитині, які загрози існують в мережі й що може статися. Діти краще розуміють правила, коли знають причини.
-
Налаштуйте захист. Увімкніть фільтри для дітей у YouTube та Google (YouTube Kids, Google Safe Search). Обмежте покупки в іграх, разом налаштуйте приватність у соцмережах.
-
Домовтеся про час. Разом вирішіть, скільки годин дитина може проводити онлайн. Це має бути домовленість, а не наказ.
-
Цікавтесь активністю дитини. Запитуйте, що вона дивиться й у що грає. Робіть це з цікавістю, а не з підозрою.
-
Навчіть дитину критично мислити. Поясніть, як розпізнати фейкові новини, не піддаватися на провокації блогерів і не брати участь у небезпечних челенджах.
Як розпізнати, що дитина потрапила в небезпечну ситуацію в інтернеті
Звертайте увагу, якщо дитина раптом починає ховати телефон, нервує через повідомлення, різко змінює настрій після користування інтернетом або стає замкнутою, отримує або просить гроші без пояснення. Це може сигналізувати про проблеми в онлайн-середовищі. Часто класний керівник, шкільний психолог, соціальний педагог першими помічають ознаки проблеми.
Куди звертатися за допомогою
Якщо дитина потрапила в небезпеку в інтернеті, зверніться за цими контактами:
-
Кіберполіція: 0 800 505 170 або cyberpolice.gov.ua
-
Національна гаряча лінія для дітей та молоді: 0 800 500 225 або 116 111
-
Безоплатна правнича допомога: 0 800 213 103 або www.legalaid.gov.ua
-
Чат-бот проєкту #stop_sexтинг: stop-sexting.in.ua/chatbot
БЕСІДА З БАТЬКАМИ ДО 40 РІЧНИЦІ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ
Опрацьована мною література свідчить, що Чорнобиль – одне з найстаріших слов’янських міст, яке знаходиться за 120 верств на північ від Києва. Перші відомості про Чорнобиль знаходимо в Іпатіївському літопису. Вони датовані 1193 роком. Чорнобиль пережив татаро-монгольське нашестя. У 1569 р. після підписання Люблінської унії між Литвою і Польщею, Чорнобиль відходить під володіння Польщі. Не обійшла стороною Чорнобильську землю і визвольна війна українського народу 1648-1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького. В результаті військових дій край багато разів переходив з рук в руки. В кінці ХVІІ століття Чорнобиль дістався польському магнатові Ходкевичу. На рубежі ХІХ і ХХ ст. в Чорнобилі проживало 16740 чоловік і налічувалось більше 2000 дворів. У ХХ ст. місту довелось пережити багато драматичних подій: громадянська війна, голод 1933 р., нацистську окупацію у Велику Вітчизняну війну.
Та чорнобильці трималися своєї землі, боронили її.
Але те, чого не вдалося зробити великим тиранам, з легкістю вдалось маленькій часточці, такій, як атом. Це пов’язано з будівництвом Чорнобильської Атомної Електростанції, про будівництво якої вам розкаже мій колега, який працював з архівними документами.
У 60-х – 70-х роках ХХ ст. радянський уряд велику увагу приділяв розвитку атомної енергії. Не стояла осторонь цього процесу і Україна. 2 лютого 1967 р. під грифом «таємно» з’являється «Звернення Ради Міністрів УРСР до ЦК КП України про погодження проекту будівництва Центрально-Української атомної електростанції біля с. Копачі Чорнобильського району Київської області».
До цього було обстежено 16 пунктів у Вінницькій, Житомирській та Київській областях з метою вибору найпростішого майданчика, але, зрештою вибір зупинився на мальовничому куточку українського Полісся, що лежить за 110 км від столиці України.
Будівництво ЧАЕС у 1970 р. розпочав трест Південатоменергобуд. Це була чергова «будова віку». Перший блок став до ладу у 1977 році, а другий, третій і четвертий – відповідно у 1978, 1981 і 1983 роках.
З пуском і освоєнням 4-го енергоблоку ЧАЕС стала найбільшою не тільки в СРСР, але й у світі. За потужністю вона поступалася лише двом АЕС: японській «Фукусіма», де працювало 6 блоків та французькій «Боже», що мала 5 блоків. Щоб наздогнати їх, планувалося побудувати ще два енергоблоки: п’ятий, який мав стати до ладу восени 1986 р., та шостий – у 1988 році.
Реактори Чорнобильської АЕС за конструкцією були подібні один до одного, для уповільнення ядерної реакції в них застосовували графіт, а не воду, через що зростає небезпека виходу реактора з-під контролю в разі втрати охолоджувача. По-друге, хоч чорнобильські блоки й були оточені міцними стінами, вони містилися в будівлях, що не мали бетонних бань.
Отож, даючи «добро» на будівництво таких електростанцій, радянське керівництво певною мірою ризикувало.
Згодом, за кілька кілометрів від станції виникло місто. Його назвали Прип’яттю – за назвою тутешньої повноводної річки. Місто швидко розбудувалося. Відкривалися школи, дитячі садки, лікарні, магазини. Це було місто-сад. Улюбленим місцем відпочинку залишалась річка. Ніщо не відчувало біди, все було добре. До тієї страшної ночі 26 квітня 1986 року.
26 квітня 1986 року. Чорний день в історії України, день, коли Чорнобиль став відомий усьому людству. Згадаймо- як все було. Ту мирну весняну ніч на берегах Прип'яті люди ніколи не забудуть. Вона була такою тихою, такою теплою і ласкавою. Саме в цю ніч, з 25 на 26 квітня 1986 року, відлік часу став далеко не мирним, а бойовим і аварійним.
О першій годині 24 хвилині, коли Прип'ять, містечко атомників, спало безтурботним сном, раптово пролунав вибух і над 4-м реактором атомної електростанції гігантське полум'я розірвало нічну темряву. За допомогою кнопки «Стоп» на 3 секунди заглушається потужність, а на 9 секунді почали руйнуватися паливні канали і піднялася 1000 тонна плита, що закривала реактор, потягнувши за собою 211 стержнів – поглиначів нейтронів. Система керування і захисту була зруйнована. Стався вибух.
«З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами. Вогняний стовп завмирає на висоті і .5 км.
На вершині його утворилась світла куля, яка начеб засмоктує в себе цей примарний стовбур, Ніч безвітряна і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь».
Гірка, як полин, слава. О 1 год. 23 хв. 58 сек. раптово пролунав вибух на четвертому енергоблоці. Ті, хто тієї пори не спали, бачили, як над електростанцією спалахнуло вогняне сяйво, схоже на сніп полум’я. Та ніхто тоді гадки не мав, що сяйво те смертельно небезпечне.
Давайте подивимось хроніку подій того страшного дня Чорнобильської трагедії. Наші хронографи підготували нам документальний фільм.
Фільм «Відтворення вибуху»